Вітаючи дорогого і славного ювіляра, Інститут сходознавства НА H України та редколегія журналу "Східний світ " вирішили
спочатку надрукувати повну бібліографію наукових праць ученого. Свого часу аналогічний задум вже було реалізовано двічі в
Гарвардському Інституті українознавчих студій, заснованому і очолюваному з 1973 по 1991 p. його професором Омеляном
Пріцаком. Журнал Harvard Ukrainian Studies (далі — HUS), 1 видає Інститут, до 60-річного ювілею вченого видав бібліографію
його наукових праць з 1938 по 1979 p. (поз. 118 "Бібліографії”), а до 70-річного 'ею — з 1981 по 1991 p. [l 19]. Проте, усвідомлюючи
те, що широкому колові читачів в Україні журнал HUS важкодоступний, а період наукової діяльні з 1991 по 1994 р. в ньому,
природно, не висвітлений, задум редколегії журналу та Інституту сходознавства НАН України залишається актуальним. До того
ж, треба мати на увазі, що в публікаціях журналу HUS назви праць вченого подано виключно латинським шрифтом і без анотацій,
що створює певні незручності. Тому Інститут сходознавства до 75-річчя від дня народження акад. О. Й. Пріцака підготував нову
максимально вичерпну бібліографію його наукових праць з 1938 по 1994 р., власноручно уточнену, звірену першоджерелами та
доповнену автором. Навіть без урахування тих фундаментальних праць, які видавалися у перекладах різними, переважно східними
мовами (китайською, японською, турецькою та ін.), і авторові не завжди могли бути відомими, ця бібліографія складає близько
900 позицій і, в разі публікації в журналі, могла б поглинути майже половину його обсягу. Тому, зрештою, цю бібліографію
вирішено було видати окремою книжкою, а спеціально для публікації у "Східному світі " укласти інший її коротший варіант, який
складається з таких трьох розділів:
І. Вибрані праці акад. О. Й. Пріцака з циклу "Україна і Схід" (1981— 1994). Саме за нього дома, в Україні, вченого було удостоєно
двома високими відзнаками — Премією Національної Академії наук ім. А. Ю. Кримського 9 р.) за видатні наукові здобутки в
орієнталістиці та Державною премією 1993 p. за визначні досягнення в галузі науки й техніки. Оскільки бібліографія за період з
1981 по 1990 p. повніше представлена в зазначених публікаціях журналу HUS, ми подали лише найважливіші фундаментальні праці
вченого цих років, а з 1991 по 1994 p. бібліографія дається повніше.
ІІ. Загальні теми та інтерв'ю (1989-1994).
ІІІ. Ювілейні публікації на честь О.Пріцака та бібліографії його праць.
Після укладання пропонованого бібліографічного циклу редколегія звернулася до академіка О. Й. Пріцака з проханням написати
узагальнюючу авторську анотацію, яка тематично з'єднувала б основні напрямки досліджень ученого із зазначеної тематики і яка
пропонується читачам нижче.
Зрозуміло, що поза рамками вибраної бібліографії академіка О. Й. Пріцака об'єднується циклом "Україна і Схід", залишилися його
інші друковані праці з україністики та титанічна науково-організаційна і педагогічна робота розбудові сходознавства в Україні:
створення ним в системі Національної Академії наук. Інституту сходознавства, опікування роботою аспірантів, заснування в
Національному Університеті ім. Тараса Шевченка Відділення сходознавства та кафедри історіософії, керівництво науковим
щотижневим сходознавчим семінаром тощо.
В. С. Рибалкін
І. Вибрані праці з циклу "Україна і Схід" (1981—1994)
Авторська анотація*
Досі така важлива подія, як виникнення Київської Русі, безпосереднього предка української державності, трактувалася в ізоляції від
всесвітньої історії. Отже, треба було поставити проблему в рамки світової історії, а саме історії Євразії періоду 800-1000 років.
З іншого боку, потрібно було використати всі тогочасні джерела, зокрема давньоскандинавські та східні, розглянути їхні оригінали та
зробити їх новий всебічний аналіз.
Так постали фундаментальні праці циклу, а саме: "Походження Русі" [І], "Хозарсько-єврейські документи Х століття" [5], "Студії
середньовічної історії Євразії" [2], "Слов'яни і авари" [13] та "Основні риси степових імперій" [33].
"Походження Русі" [1]
Як відомо, ще в 1749 p. склались дві теорії про походження Русі: норманська і антинорманська. Протягом майже 250 років учені багатьох
країн ставали прихильниками однієї або іншої теорії. Нові джерельні знахідки не змінили ситуації, бо їх можна було інтерпретувати
по-різному. Автор переконався, що питання залишилось нерозв'язаним, тому що його у 1749 p. було неправильно поставлено. Отже,
замість того щоб продовжувати тупцювати на одному місці, необхідно було замінити методологію.
Автор впровадив новий термін: "номади моря (і річок)" для нових активних структур, що появилися у середині VIII ст. н. е., оскільки
вони мали всі елементи, типові для номадів степу, з тією різницею, що коня і худобу змінив корабель. (Про номадів степу див. далі).
Середина VII ст. н. е. була критичною для історії Євразії. З'явилася нова імперія, основана на новій релігії - ісламові. Це була арабська
імперія Омейядів, що в середині VIII ст. зазнала економічної кризи. До того часу переможні араби завойовували нові багаті провінції
Ірану та Риму. Перемоги кополя франків Карла Мартеля поблизу міста Тур (732 p.) i зустрічі з китайцями поблизу Сир-Дар'ї у Середній
Азії (750 p.) переконали арабів, що є кордони, яких їм не здолати. Вони мусили реформувати свою економічну політику, з хижацької на
продукуючу, тобто відновити колишні римські та іранські фабрики, інакше кажучи, дістати джерела енергії. Розуміння такої необхідності
забезпечило перемогу нової династії Аббасидів, столиця яких Багдад незабаром стала центром світової економіки. Єдиним джерелом
енергії до XIX ст. була праця рабів. Треба було зуміти роздобути їх. У середині VIII ст. територією, де можна було дістати ту енергію,
були "нічиї" краї, що лежали на північ від Дунаю та на схід від Лаби, а саме території сучасних України та Росії.
Коли виникає потреба в товарі, то знаходяться й підприємці, які його доставлять. Першими були — за даними тогочасних арабських
джерел — купці з південної Франції єврейського віросповідання. Вони як не християни і не мусульмани, могли плавати по
Середземному морю, що на той час було поділено на північну християнську та південну мусульманську частини, які постійно боролися
між собою. Перепливши Середземне море, єврейські купці, що звалися ар-Раданія (від річки Родану, нині Рони), діставалися через
Константинополь, Чорне і Азовське моря Доном і волоком через Волгу до сто-
лиці Хозарів Ітілю, розміщеної в дельті Волги, де можна було дістати в потрібній кількості бажане джерело енергії - білих рабів.
Успіхи купців корпорації Раданія стали стимулом для неєврейських торговельних міжнародних корпорацій, що діяли в цей час на півночі.
Вони складалися переважно з кельтських рутенів (русів), франків і фри-зійців. Купці створили окрему торгово-грабіжницьку структуру,
яку автор окреслив як "збір мандрівних купців" (Colluvies negociatorum). Постала проблема транспорту, яку вдалося позитивно
розв'язати. Владне в той же час скандинави (головним чином датчани та норвежці) поліпшили техніку кораблебудування та морського
плавання. Тепер рутено-франко-фри-зійські купці ввійшли у співпрацю зі скандинавами. Для цієї спілки з'являються в джерелах різні
назви (залежно від обставин): "етнічні" — фризійці, датчани, руси; географічні - нордмани, вестфальдінги; назви від відкритих ринків -
вікінги, магоси; назви від укріплених ринків - варяги, гардар; назви від типу кораблів — аскомани, кокінги, дроміти і т. д. Найбільш
вживаними були назви лордмани (нормани) та руси. Для скандинавів дістатися до країни рабів (хозарів) не було важко: вони в той час
уже обпливали свій півострів і діставалися до Білого моря та річок Північної Двіни або Онеги, а також до Старої Ладоги. Там почали
з'являтися їхні торгові колонії, факторії.
В Хозари відбулися значні події (про саму Хозарію див. окремо). Співпраця Раданія з провідними кланами країни призвела до того, що
купецька верхівка Хозари, щоб краще торгувати, прийняла іудаїзм. Однак коли майордом Хозарії хотів примусити прийняти іудаїзм царя
Хозарів із титулом каган, вибухла революція, внаслідок якої каган мусив шукати притулку в одній із факторій "норманів" у верхів'ї Волги
(нинішній Ярославль). Дійшло до посвоячення кагана з найвизначнішим родом "норманів" — це був початок "каганів Русі", цебто т. зв.
династії Рюриковичів.
Наприкінці IX ст. Візантія розгромила арабський флот, і Константинополь перебрав роль світового центру економіки, завдяки чому
слов'яни охрестили його "Царгородом". Тепер постав шлях "від варяг у греки", цебто Дніпровий шлях, який близько 930 p. опанували
кагани Русі - Рюрикович Ігор (див. нижче хозарський документ з Києва).
Сусідство з Візантією призвело до походів Русі на Царгород, торговельних зв'язків з Візантією і врешті до прийняття в 988 р. християнства
в грецькому обряді каганом Володимиром. Каган Ярослав замінив той обряд на слов'янський, чим створив спільний слов'янський
знаменник для власної імперії, яка зі своїм центром Києвом тепер творила християнську культуру Русі — основу української
національної ідентичності.
"Хозарсько-єврейські документи Х століття" [5]**
Щоб охороняти тексти, написані священним єврейським письмом, від профанації, давні євреї мали в синагогах спеціальну кімнату, куди
для зберігання складали тексти, писані єврейським письмом. Таку кімнату називали "генізою" (від староперського слова, що означало
"скарбниця"). Наприкінці XIX ст. в руїнах синагоги Старого Каїра пастухи знайшли старі тексти і почали їх продавати туристам. Серед
них був і відомий гебраїст С. Шехтер, котрий відразу збагнув цінність знахідки і мобілізував учений світ і капітал на збереження тих
скарбів. Невдовзі головні бібліотеки світу поповнилися документами генізи.
Серед текстів Каїрської генізи виявлено дві головні знахідки, що стосуються української та східноєвропейської історії. Перший текст видав
сам Шехтер у 1912 році, другий — гебраїст із Чикаго Норман Голб виявив серед документів генізи, що зберігаються в англійському
Кембриджі.
Відкривши, що кембриджський документ був написаний у Києві, Голб звернувся до автора за допомогою. Так розпочалася наша
співпраця і публікація з 1982 p. Вона включала текст Шехтера, який ми перевидали. Автор, проаналізувавши, його, вияснив, що цей текст
складається з трьох частин: епічний лист хозарського єврея про прийняття іудаїзму хозарами; хроніка трьох хозарських царів із
інформаціями про походи руського князя Олега; фрагмент географії Хозарії.
Але великою несподіванкою був київський лист. Він є оригіналом, писаним на пергаменті, і датується бл. 930 p. н. е. Лист виставлений
громадам міста Києва у справі одного свого громадянина, написаний давньоєврейською мовою із припискою хозарського
адміністратора. Оця приписка, яку автор дешифрував, виявилася писаною давньотюркським рунічним письмом, але хозарською
мовою.
Хозарський Київський лист був виданий незадовго до заволодіння Києвом каганом Ігорем (бл. 930 p.).
В монографії [5] подані тексти, філологічне опрацьовані Голбом (у співпраці з автором), та авторські аналізи й історичні коментарі.
Хозарська держава виникла в середині VII ст. на території північного Кавказу, а у VIII ст. поширилася також на території України та
Південної Росії.
Вона була новим специфічним утворенням західнотюркської імперії, що, розбита китайцями, мусила змінити середньоазійську
територію на східноєвропейську. Але в Хозарській державі торговельна половина мала перевагу, так що її вчені звичайно визначають як
"напівкочову".
Хозари зайняли Крим і Таманський півострів і продовжили розвивати традиції Боспорського царства. Там продовжувала розвиватися
еліністична традиція співжиття, свого роду "шлюбу" різних культур, започаткованих ще Олександром Македонським. Зокрема там
процвітала перекладацька робота. Не дивно, що Св. Костянтин/Кирил, що дістав завдання перекласти деякі старозавітні книги на
слов'янську мову (860 p.), поїхав до Хозарії вивчати це ремесло, крім того, в той час ні в Константинополі, ні. в Римі не було знавців
староєврейської мови Старого завіту. Вони були тільки в Хозарії. Тут треба особливо підкреслити роль колишнього Хозарського
культурного центру Тмуторокані [І], що, увійшовши до складу Київської держави (як частина Чернігівського князівства), продовжив ті
традиції. Перший історик Київської Русі, ігумен Печорського монастиря Никон, походив із Тмуторокані. (Пор. також роль Тмуторокані
у "Слові о полку Ігоревім".)
На особливу увагу заслуговує постання нової давньоскандинавської міфології та письменства під впливом Хозарського середовища.
Вони перейняли релії'іїо степових воїнів з тим, що степовий тенгрі став у них Оді-ном; на Русі він звався Велесом і був також
покровителем поетів. Одін, що прийшов до Скандинавії із Дону (Танаїс), реформував старосканди-навське рунічне письмо. Культура
Київської Русі, як і державна традиція, має багато хозарських елементів. Не дивно, що акад. А. Кримський назвав Хозарію попередницею
Київської Русі.
Із моїми хозарськими студіями пов'язані роботи з історії євреїв в Україні. Це дуже важлива справа, тим більше, що в єврейській науці
укорі-нилися уявлення про споконвічний нахил українців до погромів.
У статті про історію євреїв в Україні до XVI ст. [34], доведено, що уявлення про Київський погром у 1113 p. виникло із незрозуміння
терміну "жиди", який в тексті означає не євреїв, а дільницю міста Києва, колись заселену хозарами.
Студія "Погром 1881 p." [32].доказує, що перший погром євреїв у нові часи, у Єлісаветграді, не мав нічого спільного з українцями. Він
був організований російськими купцями з обох столиць. Зате позитивний людський клімат України привів до постання там у XVIII ст.
Хасидського релігійного відновлення [29].
"Студії середньовічної історії Євразії" [2]
У цій збірці надруковані роботи автора, присвячені степовим імперіям Та першій ісламсько-тюркській державі Караханідів у Середній
Азії.
В центрі уваги - гуни в Східній Азії та в Європі. Тут Україна має особливе значення, оскільки Дніпро був річкою їхньої корінної території
(6л. 375—460 pp.). Мова гунів Атили залишалася предметом дискусій та різних гіпотез, часом дуже необгрунтованих (напр., їхня
слов'янськість). Автор довів (див. ще його Студії [6]) на основі великого доказового матеріалу з різних культурних шарів, що мова гунів
разом з мовою протоболгар (не слов'янських болгар) належала до родини т.зв. алтайських мов. Вона є ніби посереднім огнивом між
тюркськими та монгольськими мовами, бувши також мовою Хозарської імперії. Її жива ще сьогодні гілка — це мова чувашів на
Правобережжі Волги.
Крім того, там вміщена монографія про печенігів, що понад два століття мешкали на території південної України (ІХ-ХІ ст.).
З цим колом питань пов'язана робота автора про "Половців і Русь" [8], "Слово о полку Ігоревім" та "Одинадцятистолітнє білінгвальне
графіто із Святої Софії (бібліографія [10, 34]); другою мовою виявилася тюркська мова Чорних Клобуків.
"Авари і Слов'яни" [13]
Існували в основному два типи переміщень кочовиків: усім народом разом з їхньою худобою або втеча самих харизматичних кланів. До
останнього типу належала поява т. зв. аварів неподалік від Візантійського кордону (обри в нашому літописі) в середині VI ст.
Обрів-утікачів налічувалося всього близько 20 000 чоловік, коли вони з'явилися на Візантійському кордоні, їхні талановиті провідники
найшли спосіб, як створити військо, яке заставило б Візантію платити їм данину. Це були полонені слов'янські молоді селяни, яких обри
вимуштрували на професійних воїнів, здатних воювати як на суші, так і на річках. Після упадку аварів (обрів) — їх розбив Карл Великий у
800 р. — слов'янські дружини вирушили із Дунайської території до Середньої та Східної Європи, користуючись водними шляхами та
творячи свої державні структури на взірець аварської.
Поява тих "нових" слов'ян, не селян, а військових і політичне вироблених державотворчих еліт, стала основою слов'янського характеру
Київської Русі. її "нові" слов'яни зустрілися на Придніпров'ї з "норманами-Руссю", і в симбіозі з хозарами створили слов'янську
культуру Київської Русі.
Праця автора була стимулом для західних (головно польських) археологів переосмислити проблему початку вищої слов'янської культури
та
слов'янських політичних утворень із прадавніх часів до епохи аварів, а особливо до періоду їхнього упадку.
"Основні риси степових імперій" [33] Статті в Оксфордському словнику візантиністки [49]
Кочові імперії були творами степових харизматичних кланів, що спеціалізувалися у воєнному мистецтві та в управлінні. Вони звичайно
співпрацювали із міжнародними мандрівними купцями, що потребували для своїх торговельних акцій мирного проходу через степ та
безпеки.
Кочова імперія повставала тоді, коли осіла держава досягла економічного добробуту. Такими осілими державами, що межували з
Євразійським степом, були Китай, Іран, Рим і Візантія.
Головним завданням кочових держав був контроль над територією вздовж важливих трансконтинентальних торгових шляхів та
примушення осілих імперій давати їм данину. Але між середньовічними кочовою і осілою імперіями існують важливі структурні
відмінності.
Оскільки осіла імперія базувалася на хліборобській економіці, основою кочових "Рах'ів" були скотарі, що відзначалися великою
рухливістю; їх легко було замінити на кінноту. Для осілих держав територія оставалася незмінною, тоді як територія "Рах'ів" могла
змінюватися за умови, що нова територія також даватиме змогу контролювати важливі торговельні шляхи.
Безперервність писемної традиції — друга відмінність, притаманна осілій імперії, — набуток великих світових релігій. Навпаки, ідеал
"союзу дужих юнаків" (основи "Рах'ів") не пов'язувався з певною мовою. Головним завданням кочовиків не було забезпечення
безперервності "національної культури", а радше утримання необмеженої влади "дисциплінованої" спільноти молодих воїнів, які
уособлювали в собі політичну організацію, створену для економічного визиску, а також утримання її від спокус "продажної" осілої
цивілізації. Кочовики легко скидали свій харизматичний правлячий клан після того, як він втрачав свою силу і перемогу, і разом з ним
відкидали "офіційну" мову цього клану. Ії заступала мова нового переможця. Взагалі мова оцінювалася функціонально. Звичайно
вживалися принаймні дві мови для комунікації (linguae francae).
Основою дій кочовиків було їхнє мислення, яке можна окреслити як міфічне та циклічне. Це циклічне світосприймання кочовиків, яке як
зміни у циклі "зима-весна-літо-осінь" було непорушним — супроти лінеарного, прогресивного мислення осілої цивілізації — становить
основу відмінності між двома типами імперії. На базі міфічно-циклічного мислення витворилася релігія степу — культ молодих
відважних воїнів, що дістають харизму від бога неба - Тенгрі. Спираючись на ту релігію, виникли харизматичні клани воїнів, що
претендували на божественне походження і спеціалізувалися в управлінні й ведінні війн. У свою чергу вони породили харизматичних
володарів (каганів) та його спеціалізовану фахову дружину.
Своєрідною "батьківщиною" євразійських кочовиків стала Монголія, хоча не тому, що кочовики походили звідти. Справа в тому, що
Монголія мала дві характеристичні прикмети, її пустельні терени були безпечним полігоном для вишколу майбутніх воїнів, а крім того,
Монголія лежала відносно недалеко від Китаю, який несподіваними атаками та іншими насильницькими діями можна було примусити
платити данину. Отже, коли знайшовся степовий вождь, до Монголії поквапились з усіх боків степу охочі молоді люди. Коли, одначе,
китайцям вдалося дістати кочовиків у самій Монголії, вони перемандрували на захід, находячи собі свій новий центр на північ від Ірану.
Коли знов треба було покинути іранське сусідство, тоді вони селилися на територіях близько Східного Риму (Україна) або Західного
Риму (Угорщина).
Список авторових статей (35 одиниць) в "Оксфордському словнику візантиністики" поданий у "Бібліографії" [48].
"Корпус давнього українського письменства" [44]
У зв'язку з першим тисячоліттям прийняття християнства в Україні, що було одночасно початком її культурного життя, автор склав план
видання усіх оригінальних творів, створених в Україні українськими авторами до кінця XVIII ст. Корпус досі видавався у двох серіях:
факсимільне оригінали із вступами і англійські переклади. Нині починає виходити серія перекладів на українську мову (т. 1: Твори
Сковороди).
Між ними чимало творів, які є результатом взаємовідносин України зі Сходом. Ось, напр., "діаріуш" гетьмана Пилипа Орлика
(1720—1733) був писаний в більшій частині під час його еміграційного життя в Туреччині.
Там дуже цікава теорія про хозарське походження українських козаків.
Із тією серією праць пов'язані роботи автора про турецько-українські взаємини, напр., про договір (Чорноморська конвенція) турків з
Богданом Хмельницьким у 1648 р. [ ], а також студія про українсько-турецькі договори гетьмана Пилипа Орлика [47].
О. Й. Пріцак
* Туди також належать студії, позначені в "Бібліографії" №№ 15, 17, 18, 19, 24, 36, 40, 41, 50, 61, 62, 75, 88.
** Див. також №№ 11, 20, 33, 42, 43.
Бібліографія праць О. Й. Пріцака за 1981—1994 pp.
1981
1. "The Origin of Rus' ". Old Scandinavian Sources other than the Sagas. Cambridge, Mass. 1:926.
2. Studies in Medieval Eurasian History. London. 376.
3. "Die protobulgarische Aufschrift auf einer Bleiplombe aus Warna". Scholia. Anneniarie von Gabain zum 80. Geburtstag. Wiesbaden.
118—122.
4. "The Proto-Bulgarian Military Inventory Inscriptions".'Studia Turco-Bul-garica. Budapest. 5:33—61.
1982
5. Khazarian Hebrew Documents of the Tenth Century (with Norman Golb). Ithaca — London. 166.
6. "The Hunmc Language of the Attila Clan". HUS 6(4): 428-476.
7. "Das Alttьrkische". Handbuch der Orientalisnk. Leiden, I Abt., 5(1): 27-52
8. "The Polovcians and Rus' ". Archivum Eurasiae Medii Aevi. Wiesbaden. 2:
321-380.
9. "The Old Turkic Title ywry'p'ynt". Studia Turcolopca memoriae Alexii Bombaci dicata. Naploly. 403-406.
10. "An Eleventh-Century Turkish Bilingual (Turko-Slavic) Graffito from the St. Sophia Cathedral in Kiev". HUS 6(1): 152-166.
11. "Khazars". Dictionary of the Middle Ages. New York. 1:240-242.
12. The Perspective of the Slavs, Finns and Baits [during the Viking Age]. Jornal of Baltic Studies. 13:185-201.
1983
13. The Slavs and the Avars. Gli Slavi occidentali e merridionali nell'alto medioevo. T. I. Settimana di studio del Centro Italiano di studi sull'alto
medio-evo. Spoleto. 353-435.
14. "The Igor' Tale". Roman Jakobson: What He Taught Us, ed. Morris Halle. Columbus, Ohio. 30-37.
15. "Xodyna Reconsidered: From the Commentary to the Igor* Tale". Studia Slavica in honorem... Olexa Horbatsch. Munich. 1: 153—162.
16. "Where was Constantine's Inner Rus'?". HUS 7: 555-567.
1984
17. Okeanos: Essays presented to Ihor Sevcenko on Us Sixtieth Birthday by his Colleagues and Students. Ed. Cyril Mango and Omeljan Pritsak.
HUS, 1983, 7(XIII):707; "Preface", xi-xiiil; Ihor Sevcenko as a Byzantine-Slavicis^. and Historian, 3—4; Where was Constantine's Inner Rus'?
555—567.
18. "На перехресті двох тисячоліть". Сучасність. Київ. 24(\/2):80—90.
19. "Ukraine and the Dialectics of Nation-Building" (with John S. Reshetar, Jr.). From Kievan Rus' to Modern Ukraine: Formation of the
Ukrainian Nation. Cambridge, Mass. 5—36.
1985
20. "When and Where was Ol'ga Baptized?". HUS 9(1/2):5-25.
21. "Die Anfange der altnordischen Saga: Die Perspective eines Historikers". The Sixth International Saga Conference 28.7 - 2.8. 1985,
Workshop Papers II. Copenhagen. 859-879.
22. "The Povйst' vremmenyx let and the Question of Truth". History and Heroic Tale. A Symposium. Odense. 133-172.
23. "Ukrainian koryst* benefit'". Studies in Ukrainian linguistics in Honor of George Y: Shevelov (= The Annals of the Ukrainian Academy of
Arts and Sciences in the U.S. , 15(39/40)) . New York. 253-257.
24. "Old Turkic Regnal Names in the Chinese Sources". Niguca Bitig. JTS 9:205-277.
1986
25. On the Writing of History in Kievan Rus*. The Millennium Series, Cambridge, Mass.
26. "The Origin of the Name Rus/Rus"'. Passй Tureo-Tatar. Prйsent Soviйtique. Йtudes offertes Alexandre Bennigsen. Paris. 45—65.
27. "Kiev and AU Rus1: The Fate of a Sacral Idea". HUS 10(3/4):279 -300:
28. "The Initial Formula кауаоиріуі in the Proto-BulgArian Inscriptions". Studia Slavka MediaevaHa .et Humanistica Rkcardo Picchio dicata.
Rome. 2:
595-601.
1987
29. "Ukraine as the Setting for the Emergence of Hasidism". Israel and the Nations: Essays Presented in Honor of Shmuel Ettinger. Jerusalem,
lxvii -lxxxiii.
30. "Trois leзons sur l'histoire du Grand Duchй de Lithuanie-Ruthenie (avec l'Ukraine) jusqu'en 1569". JTS 11: 105-121.
31. "Neues ьber die Herkunft von Rus'". Sprach- und Kulturkontakte im Polnischen. Gesammelte Aufsitze fur A. de Vincenz. Munich.
327-339.
32. "The Pogroms of 1881". HUS \\(\/п):8-43.
1988
33. The Distinctive Features of the "Pax Nomadica". Settimana di studio del Centro italiano di studi sull' alto medioevo, T. XXXV. Popoli delie
steppe:
Unni, Avari, Ungari. 23-29 aprile 1987. Spoleto. 7.49-780.
34. "Тюркско-славянское двуязычное граффити XI столетия из Собора Св. Софии в Киеве". ВЯ 1:49-61.
35. "The Pre-Ashkenazic Jews of Eastern Europe in Relation to the Khazars, the Rus' and the Lithuanians". Ukrainian-Jewish Relations m
Historical Perspective, ed. Peter J. Potichnyj and Howard Aster. Edmonton, Alberta. 3—21. Друге видання вийшло там же у 1990 р.
36. "Turkological Remarks on Constantine's Khazarian Mission in the Vita Constantin^. OrientaUa Christiana Analecta 231. Roma. 295-298.
37. "Відкіль есть пішла руська земля?". Зустрічі. Warsawa. 13/14:25-28.
1989
38. "The Origin of the Name Sibil". Gedanke und Wirkung. Festschrift zum 90. Geburtstag von Nikolaus Poppe. Wiesbaden. 271-280.
39. "What Really Happened in 988?". The Ukrainian Religious Experience, ed. David J. Goa. Edmonton, Alberta. 5—75.
1990
40. Did the Arab Call the Vikings 'Magians'? Atti del 12 Congresso intemazionale di studi suir atto medioevo. The Seventh
International Saga Conference. Spoleto. 4-10 Settembre, 1988. Centro Italiano di studi sull'alto medioevo. Spoleto. 463-478.
41. Що таке історія України? (=Рух Інформцентр). Київ. 19:6.
42. Proceedings of the International Congress Commemorating the Millennium of Christianity in Rus'-Ukraine [Ravenna,
18-24 April. 1988] (with Ihor Sevcen-ko). (=HUS, 12/13). 894.
("Preface", with Ihor Sevcenko, 7, "Opening Remarks", 1-4; "Closing Remarks", 881-882).
Рец та диск.:
(1) Kare? Berkhoff. Tydschrift voor Geschiedenis. 1992, 105:79-50.
(2) Edward M?hle, Jahrb?cher f?r Geschichte Osteuropas. 1988, 36(3):
478-480.
43. "At the Dawn of Christianity m Rus': East meets West". Поз. [41], 87-113. (I. Inger and the 'Magians'; II. "Theodora'* and the Veracity of
the Mi-racula of St. Stephan of Sugdaca and the Ru?' (ca. 790); III. Brav[a]lin and the Bravellir Battle: The Nonnani in the West and East).
44. "На зорі християнства на Русі: Зустріч Сходу із Заходом". ВАНУ 10:74-97.
45. The Old Rus' Kievan and Galician-Volhynian Chronicles: The Ostroz'kyj (Xlebnikov) and Cetvertyns'kyj (Pogodin) Codices. Ed. Omeljan
Pritsak (-Harvard Library of Early Ukrainian Literature. Texts. Vol. VIII). LXXXIX+76О.
"Introduction". XV-XXVI1; "Вступ". (Переклад Олександри Ісаєвич). XXXIX-LXIL
(1. Chronicle Writing m Rus' until the Beginning of the 14th Century; 2. Two Great Chronicle Collections of the Beginning of the 14th Century;
3. The 'Povest' vremennyh let'; 4. The Kievan Chronicle; 5.- The Galician-Volhynian Chronicle; 6. The fate of Old Rus' Chronicle Writing in the
Ukraine; 7. The fate of the Existing Manuscript of Uie 1307 Redaction; 8. Final Remarks). Select Bibliography. LXXIX-LXXXIX.
46. "Пам'яті Дмитра Чижевського". (Разом ? Ігорем Шевченком). Переклад Оксани Забужко. Філософська і соціологічна думка. Київ.
10:81—94.
47. "Kroatien und Kroaten wдhrend des Neunten Jahrhunderts: Das Entstehen einer christlichen Nation". Poceci Hrvatskog Kr??ianskog i
drustvenog zivota цd VII do kraj? IX stole?a. Radovi drugog medunarodnog sьnpozija o Hrvatskoj cikvenoj i drustvenoj povyesti. Split. 30
rujna — 5 listopada 1985, 23—37.
48. "Пилип Орлик, його конституція і бачення проблем тогочасної України". Дзвін. Львів, 1.
1991
49. Статті в: The Oxford Dictionary of Byzantium, ed. Alexander P. Kazh-dah et al. 3 vols. New York and Oxford. "Alans", 1:57-52, "Albanians",
1:52-53-, "Antae", 1:108-109, "Balkans", 1:248-249; "Bosporos. Cimmerian", 1:313-, "Cemjachovo", 1:402-403; "Cherso?", 1:418-419;
"Crimea", 1:547-548; "Cumans", 1:563-564; "Danube", 1:586-587, "Dory", 1:654-655; "Dro-ugoubitai", 1:662-663; "Ezeritai", 2:772, "Goths",
2:862; "Dlyricum", 2:987, "Kaffа...", 2:10881089, "Khazaria", 2:1126-1127, "Khazars", .2:7727, "Melin-goi", 2:1334-1335; "Mongols",
2:1395; "Pechenegs", 3:1613-1614, "PhouUoi", 3:1670; "Saltovo", 3:1833; "Sarkel", 3:1843-1844; "Sannatians", 3:1844; "Scythians",
3:1857-185^, "Sklavenoi", 3:1910; "Sklavinia", 3:1910-1911; "Slavs", 3:1916-1918; "Sougdaia", 3:1931; "Tana", 3:2009, "Tatars", 3:2013;
"Tmuto-rokan", 3:2090; "Uzes", 3:2747, "Zichia", 3 2226-2227.
50. "Christian missionary activities in the Pax Mongolica". II Battesimo delie Terre Russe. Bila?cio di millenio. Ed. Santй Graciotti. Firenze.
59—72.
51. "Происхождения названия Rьs/Rus' ". ВЯ 6:115-131.
52. "Протомонголы в хазарском Закавказье". IV Всесоюзная конференция востоковедов. Восток: Прошлое и будущее народов.
Махачкала, 1—5 октября. Москва. 180—182.
53. "Що таке історія України?". Вісник Міжнародної Асоціації україністів. Київ. 1(1):44-54.
54. "Що таке історія України?". Слово і час. Київ. 1:53—60.
55 "'Xodina' revisited anew: From the Commentaiy to the 'Igor' Tale'", filologia e lettereture nei раса slavi. Studi m onore di Santй Graciotti.
Roma. 65-69.
56. "Шевченко — пророк". Світи Тараса Шевченка. ("Записки НТШ, філол. секція. Т. 214). Ныо-Йорк. 249-276.
57. "Історіософія Михайла Грушевського". Михайло Грушевський. Історія України — Руси. В одинадцяти томах, дванадцяти книгах.
Київ:
Наукова думка, 1-.XL-LXXIII,
58. Історіософія та історіографія Михайла Грушевського. Академія Наук України. Археографічна Комісія. Інститут української
археографії. Український науковий інститут Гарвардського університету. Київ — Кемб-рідж. Масс. 80. ("Мій шлях історика". 61—78.)
59. "Слово про Агатангела Кримського". ВАНУ 6:3-21.
60. "Про Агатангела Кримського'.'. Україна. Наука і культура, Київ. 25:
103-120.
61. "Слово про 'HЬS'". (Гарвардські українознавчі студії). Гарвардські українознавчі студії. Покажчик до томів І—XV (477—1991). Київ.
5—8.
1992
62. "On the chronology of Olafr Tryggvason and Volodimer the Great: The Saga's Relative Chronology as a Historical Source". HUS 16(1/2):
7-36
63. "Походження Русі". (Переклад О. Буценка та Ю. Олійника). Хроніка 2000. Київ. 1:17-33; 2:12-34; 3/4:17-41. Те ж російською мовою,
сторінки ті ж самі.
64. А. Кримський — О. Прщак. "Хозарська держава — попередниця Київської Русі". (Видання з коментарем одного розділу "Історія
Хозар" А. Кримського). Віче. Київ. Липень, 93—113.
65. "Український чорноморський флот в часи Богдана Хмельницького". ЛУ 25.VI.
66. "Один чи два договори Пилипа Орлика з Туреччиною на початку другого десятиліття вісімнадцятого століття?". УАЩ НС
1:307—320.
67. "Потреба українсько-російського діалогу". ВАНУ 11:34—39.
68. "The problem of a Ukrainian-Russian Dialogue". Ukraine and Russia in their Historical Encounter. Eds. Peter J. Potichnyj, Marc Raff,
Jaros?aw Pelens-ki, Gleb V. ?ekulin. Canadian Institute of Ukrainian Studies, University of Alberta. Edmonton. IX-XIV.
69. "Два етюди із студії про "Слово о полку Ігоревім". Проблема хронології і авторства "Слова о полку Ігоревім. Тези доповідей. Суми.
11—13.
70. "Шевченко -пророк". ЛУ 11/12 (4471/4472). 19.ІІІ, 2
71. "Михайло Грушевський як історіософ". ВАНУ 2:51—54.
72. "Агатангел Кримський". КС 1:11-26.
73. "Сходознавство — наука аристократична". Голос України. Київ. 102 (352):13. З VI.
74. "Загальні збори [Академії Наук України]. Виступ учасників сесії. 20 березня 1992 р. (О. Пршак про Інститут сходознавства АНУ)".
ВАНУ 8: 23-25.
1993
75. Шевченко — пророк. АН України. Інститут сходознавства ім. А. Ю. Кримського. Інститут української археографії. Київ. 40.
76. "Ще раз про роль Євгена Гребінки у формуванні Тараса Шевченка як поета". XXX Наукова Конференція. Тези і
матеріали. Донецьк. 33.
77. "Походження Русі". Переклад Н. Висоцької. Хроніка 2000. Київ. 5/6:
49—60, 7:11—32, 8:13—37. Те ж російською мовою, сторінки ті яс самі.
78. "Ще раз про союз Богдана Хмельницького з Туреччиною". УАЩ НС 2:177-192.
79. "Доба військових канцеляристів". КС 4:62—66.
80. "Наталія Полонська-Василенко. Жмут спогадів". Н. Полонська-Ва-силенко. Українська Академія наук. Київ : Наукова
думка, 5—7.
81. "О. Атанасій Великий. ЧСВВ — Археограф". Історія української археографії і персонали. Київ. 1:73—83.
82. "From the Founding Director". The Ukrainian Research Institute. Twenty Years. Harvard. Cambridge, Mass. 13—15.
83. Статті в: Encyclopaedia of Ukraine... Toronto. "Oriental Studies" 3:711-713-, "Pe?enegs" 3:816-817.
84. “"Східний світ" продовжується (слово головного редактора)”. СС 1:3-4.
85. "Про Агатангела Кримського у 120-і роковини народження". СС 1:10-27.
86. "Хозарська держава та її вплив на становлення й історію Київської Русі". [Короткий зміст семінарської доповіді 19 вересня 1991 p.].
CC l:142-143.
87. "А може, Булгаро-Татарський Оссіан?". CC 2:37-47.
88. "Гуни і готи". СС 2: 173-174.
89. Статті в: Medieval Scandinavia. An Encyclopaedia. Ed. Phillip Pulsiano. New York - London. "Hervarar saga ok Heioreks Konungs", 183;
"Hlцoskvi-фa", 286-287, "Rus"', 555-556; "Varangians", 688-689.
1994
90. The Origin of the Old Rus' Weights and Monetary Systems. Two-Studies in Western Eurasian Metrology and Numismatics in the Seventh
to Eleventh Centuries.
(Preface; General Introduction:
Part I: Monetary Systems in Early Medieval Eurasia
Chapter 1. Monetary Systems in Western Eurasia in the Seventh to Ninth Centuries;
Chapter 2. Did the Khazars possess a Monetary Economy?
Chapter 3. The Volga-Bulgarian Monetary System;
Chapter 4. The Origin of the Old Rus' Grivna Serebra;
Chapter 5. The Development of the Old Rus' Weight and Monetary System Appendix: Varango-Khazarica
Part II. Essays on the Old Rus' Coins.
Introduction.
Chapter 1. The Iconography of Old Rus' Coins;
Chapter 2. Epigraphy of Old Rus' Coins;
Chapter 3. A new Classification of Old Rus' Coins.
Appendix: The Pseudo Hoard of Mit'kovka).
91. Перша конституція України гетьмана Пилипа Орлика. 1710 рік. Передмова (с. 5—7) та загальна наукова редакція О. Пріцака. Київ:
Веселка, 77.
92. Половецький степ у "Слові о полку Ігоревім". Специфіка "Слова о палку Ігоревім" як літературної пам'ятки. Матеріали
конференції- Суми. 21.
93. "До 180-річчя від дня народження Т. Г. Шевченка. Пророк". КС 2 (ЗМ):3-19.
94. “Іван Лисяк-Рудницький як учений і "комунікатор"”. Іван Лисяк-Рудницький. Історичні есе. Т. 1. Київ. XIII—XX.
95. Григорій Сковорода. Твори у 2-х т. [Переклади укр. мовою. Голова редакційної колегії О. Прщак.]
II. ЗАГАЛЬНІ ТЕМИ ТА ІНТЕРВ'Ю (1989-1994)
96. "Шевченко — пророк". Сучасність. Київ. 1989, 29, 5, 109—135.
97. Кипнис-Григорьев Григорий. "Поэт, чей талант эпичен: история одной переписки" [переписка “Омеляна Прщака з Миколою
Бажаном у справі надання поетові Нобелівської премії. 1970—1971]. ЛГ 48. 29.ХІ.1989.
98. Костенко Наталя. "Премія, від якої відмовився поет". Радянська Україна. Київ. 10.Х.1989.
99. "Представляємо автора [О. Пріцака]". ВАНУ. 1990. 10:72—74.
100. "Я зробив іспит своїй совісті". Слово. Київ, 17. IX. 1990, 2.
101. Дем'ян Григорій. "Омелян Прщак. Фрагменти розмови". Таланти Бойківщиии. Львів : Каменяр. 1991, 269—296.
102. "Іспит вірності" [бібліографічні дані і "Слово" О. Пріцака з нагоди вибору у члени Академії Наук України]. Україна. Наука і
культура. Київ, 1991, 25:101-102.
103. "Кіпніс-Григор'єв, Григорій". Корпункт. Фрагменти з книжки. Висуваючи [М. Бажана] на Нобелівську [премію]. Вітчизна, Київ.
1991, 12:148-151.
104. "Необходимо [украинское] независимое издание [в Москве]". Украинский курьер. Москва, XI. 1991, 1:7.
105. Алаев Л. Г., Широков Г. К. "Институт востоковедения на Украине. Встреча [в Москве] с О. И. Прицаком". Восток. [1992]. Москва,
1991, 4:128-133.
106. "Як вибухла Україна..." (Інтерв'ю Ігора Гирича з О. Пріїхаком). Старожитності. Київ, 1992, 9:1, 4, 5.
107. "Мене передовсім цікавить наука". (Інтерв'ю Юрія Олійника з О. Пріцаком). Хроніка 2000. Київ, 1992, 1:5—16. Те ж російською
мовою, сторінки ті ж самі.
108. "Мій шлях історика". ВАНУ. 1992, 3:52-65.
109. "Признання засновникові Українського Наукового Інституту" [О. Прщакові]. Народна Воля. Скрентон, Пен, 15.Х.1992.
110. "Диаспора. Во французком еженедельнике "Экспрес" ["Express"] помещена статья Жака-Марка Гонэна о роли диаспоры в делах
Украины". [Створення Українського Наукового Інституту О. Пріцаком у Гарварді]. Труд. Москва, №58 (21582). 4.IV.1992, 2.
111. "Небажана жертва. Нею стало необдумане голодування біля Софії Київської". Культура і життя. Київ, №15 (4344), 11.IV.1992, l.
112. "Замість монологів і полемік — творчий діалог [з Росією]". Віче, Київ. IV.1994, 4 (25):98-107. [Передрук: Українські новини. 1994,
11, Алма-Ата].
113. "Новое дело — начинать молодым. [Интервью с Директором института Востоковедения АН Украины академиком Омеляном
Прицаком Михаила Гольда]". Ноар, Київ. 29.VI.1994, 14: 3.
114. "Вступне слово Президента Асоціації Близькосхідних Досліджень". Україна — Арабський світ: Сфера взаємних інтересів.
Матеріали круглого столу. Київ, 3 I.V. 1994, 3.
115. Кипнис Григорий. "Поэт и власть. Как Миколу Бажана выдвигали на Нобелевскую". Всеукраинские Ведомости. Київ. 1994, XI,
118 (12l): 11.
III. ЮВІЛЕЙНІ ПУБЛІКАЦІЇ НА ЧЕСТЬ ОМЕЛЯНА ПРІЦАКА, БІБЛІОГРАФІЇ ЙОГО ПРАЦЬ
116. Eucharisterion: Essays presented to Omeljan Pritsak on bis Sixties Birthday by his Collиgues and Students. Eds. Ihor Sevcenko and Frank
E. Sysyn. HUS. 1979/1980. 3/4. 1 photo. XW-.I-496; (6):497-972.
Рец.:
(1) S. Akiner. The Slavonic and East European Review. 60(2):272—273.
(2) Henrik Birnbaum. Slavonic and East European Journal. 1982, 26(3):-365-371.
(3) Imre Boba. Canadian-American Slavic Studies. 1985.
(4) Thomas M. Prymak. Journal of Ukrainian Studies. Toronto. Spring. 1982, 114-117.
117. JTS / Tiirklьk Bilgisi Arastirmalar. Ed. Fahir I, Sinasi Tekin. Cambridge, Mass. 1978 [1979], 2. 1. Photo. XVIII:7Я”.
118. Adelphotes: A tribute to Omeljan Pritsak by his students. Ed. Frank E. Sysyn. HUS. 1990 [1991], l4(3/4):239-647.
119. О. Маєвський, А. Доценко, С. Біленький (студенти Київського університету ім. Тараса Шевченка). "Життя в історії. Омеляну Пріцаку
— 75". ЛУ. 19.V.1994, 3.
120. "Pritsak". Poppe, Nicholas. Introduction to Altaic linquistics. Ural-Al-taische Bibliothek, 1965, 14:119-120.
121. "Бібліографія праць Омеляна Прщака з історії України та українського степу".
Омелян Пріцак. 1973. Чому катедри українознавства в Гарварді. Кембрідж, Масс. ХХП-ХХХН.
122. Hajda, Lubomyr A. "The Bibliography of Omeljan Pritsak". Eucharisterion. HUS. 1979-1980, III/IV:7-5ft
123. "The Biblliography of Omeljan Pritsak (1981—1991)". Adelphotes. hus. 1990 [1991], l4(3/4):423-248.
СПИСОК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ НАЗВ ПЕРІОДИЧНИХ ВИДАНЬ
HUS = Harvard Ukrainian Studies. Cambridge, Mass.
JTS = Journal of Turkish Studies. Cambridge, Mass.
ВАНУ = Вісник Академії наук України. Київ.
ВЯ = Вопросы языкознания. Москва.
КС = Київська старовина. Київ.
ЛГ = Литературная газета. Москва.
ЛУ = Літературна Україна. Київ.
СС == Східний світ. Київ.
УАЩ НС = Український археографічний шорічник, Нова серія. Київ.
Уклав Валерій
Рибалкін